«ДІД» каже, молитва дає сили! А коли молишся на своїй землі, яку захищаєш, — молитва в рази сильніша! Він просить у Бога добра своїм рідним і онукам, яких має четверо. Молиться за український народ і за найскорішу Перемогу України. «ДІД» хоче повернутися до мирних справ — вирощувати пшеницю на рідній Кіровоградщині, майструвати по дереву й металу. Вірить, що лікарі допоможуть, і він зможе це робити попри уражену ключицю. Це сталося вранці 31 липня в Пісках. «ДІД» сидів в окопі, куди й прилетіли три міни. Життя бійцю врятував бронежилет. Коли чоловік згадує про травму, згадує бої, побратимів, згадує те, що воліє забути, але ніколи не забуде і не пробачить ворогові! Це біль і втрати України. Утім, знає напевне – росія буде ще довго розплачуватися за цю війну.

«АПЕЛЬСИН» не багатослівний – важко після поранення. Пройшовши Лисичанськ і лінію фронту, каже, трохи не пощастило в Тошківці. Там росіяни розстрілювали будинки з танків. Олега накрило плитою. Чоловік залишився живим, але уражений спинний мозок не дозволяє йому пересуватися без інвалідного візка. Народився в Казахстані в родині військового. Сім’я багато переїжджала. Олег відслужив за призовом у ракетних військах. У мирний час працював водієм і мріяв про звичайне життя, риболовлю, походи в ліс. Тепер увесь його світ — це його дружина Наталка. Саме вона допомагає йому повертатися до оптимістичного життя. І завдяки їй Олег написав першу в житті картину про руде кошеня, яку назвав «Апельсин».

«Вийшов «ЇЖАК» із туману і йде на війну з москалями!» – він так жартує про свій позивний. Отримав його за «колючу» вдачу. Замолоду Віктора ледь не звільнили з заводу, бо намалював на молоковозі тризуб. У зрілому віці — отримав попередження, бо побив москалів у Москві, за зневажливе ставлення до українців. У 2016-му він просився на Донбас, але не взяли за віком. До повномасштабного вторгнення чоловік працював на будівництві в Польщі. Коли на Батьківщину прийшли путінські війська, довго не роздумував, що робити, – приїхав і записався до лав Збройних Сил. Тепер він військовий медик. «ЇЖАК» отримав поранення 4 серпня на Запорізькому напрямку. Його знайшли непритомним. Далі були 5 діб у комі й госпіталі по всій країні. Донька Віктора теж військова медикиня. Син проходить останні погодження перед прийомом в армію, а дев’ятирічний онук збирає гроші на підтримку ЗСУ.

«ЇЖАК» упевнений – у цій війні Україна бореться і за себе, і за весь цивілізований світ. Бореться й переможе!

Він родом із села Велика Костромка, де свого часу стояв загін легендарного «батька Махна». «НЄМЄЦ» розказує, що його прадіда радянська влада заслала в Сибір тільки тому, що той був німцем. Сергій любить українську історію, каже, в ній простежується вся сила нашої нескореної нації. Якийсь час чоловік працював на «Запоріжсталі», а 2020-го підписав контракт із ЗСУ. Мовляв, завжди знав – росія не зупиниться на Криму й Донбасі. Поранення «НЄМЄЦ» отримав на Ізюмському напрямку, коли ворог їх накрив артобстрілами. Боєць упевнений: якісні бронежилети, каски – це і захист, і маневреність.

Він рядовий РВП. На Великдень «ЖУРАВЕЛЬ» потрапив під обстріл в Ізюмі, але рани заліковував на передовій, мовляв, на госпіталь часу не було. Останнє поранення отримав на початку вересня в Бахмуті. Воно й підкосило здоров’я, та не бойовий дух. Віталій жартує, вірить у Перемогу й мріє повернутися на улюблену роботу адміністратора продовольчого магазину. А ще купити путівки й таки злітати з родиною на відпочинок в омріяний Єгипет.

Він волинянин. Учився на фотографа й любив знімати весілля. Розбирається в електриці, працював водієм у фермерському господарстві. Висаджує малину, але любить полуничне варення. Олександр – добрий господар: до війни мріяв посадити сорт «Марівела» й зробити крапельний полив городу. Тепер каже, буде лише керувати процесом. У травні отримав тяжке поранення біля Попасної. За чотири місяці йому зробили шість операцій, лікували у вісьмох медзакладах.

Боєць дякує Богові, що залишився живим і якісним засобам захисту, які вберегли.

Він будівельник і загартований у боях воїн. Він понад усе цінує життя, але готовий віддати його за Україну. «ФІЛОСОФ» не любить соцмереж, а любить міцну каву. Заварює її навіть у найгарячіші фронтові моменти, мовляв: як це, воювати й кави не випити? Рашистський «лєпєсток» відірвав йому п’яту, але боєць каже: повернеться в стрій, бо його досвід і знання на «нулі» безцінні.

Він аграрій. Родом із Рівненщини. Любить село й дивитися, як буяє пшениця та ростуть соняхи. До війни будував плани на старість, а тепер мріє лише потримати на руках онуку, яка нещодавно народилася в Польщі. Рідні Руслана Матвійовича евакуювалися із Запоріжжя в Європу. Він – пішов боронити рідний дім. Перше поранення отримав 2 квітня в Мар’янці, друге – 27 липня біля Лисичанська. В обох випадках врятував бронежилет. Чоловік шкодує, що не зможе через поранення повернутися на передову. Руслан Матвійович гарно співає та грає на гітарі.

Він учитель-історик, який пише вірші, й науковець, який мріє закінчити дисертацію. Але через рашистів не може цього зробити. Він із 2014-го на війні. Його тіло пошрамоване й прикрашене символічними татуюваннями. Він збирається вчителювати після Перемоги, а поки що відновлюється після поранення. Каже, збирається знову на «нуль», визволяти рідну землю від російських окупантів, щоби потім досхочу обіймати кохану й діточок.